Амівантамаб

Амівантамаб — повністю людське біспецифічне антитіло класу IgG1 з низьким вмістом фукози, що виробляється в клітинах яєчника китайського хом’ячка за технологією рекомбінантної ДНК. Він спрямований проти рецептора епідермального фактора росту (EGFR) і рецептора MET та діє на пухлини з активуючими мутаціями EGFR: делеціями в екзоні 19, заміною L858R в екзоні 21 та інсерціями в екзоні 20. Він діє на позаклітинні домени двох рецепторів, а не всередині клітини.

Механізм дії

• Подвійне зв’язування рецепторів: амівантамаб зв’язується з позаклітинними доменами EGFR і MET та блокує зв’язування їхніх лігандів, перериваючи передавання сигналів, що стимулює ріст і виживання пухлини. Зв’язування з MET не дозволяє фактору росту гепатоцитів взаємодіяти з рецептором.
• Деградація рецепторів: він також посилює деградацію EGFR і MET, тож на поверхні пухлинних клітин залишається менше цих рецепторів.
• Залучення імунних клітин: оскільки EGFR і MET присутні на поверхні пухлинних клітин, зв’язане антитіло позначає їх для руйнування імунними ефекторними клітинами: природними кілерами через антитілозалежну клітинну цитотоксичність і макрофагами через трогоцитоз. Його Fc-ділянка містить приблизно на 90 % менше фукози, ніж звичайне антитіло, що посилює зв’язування з Fc-рецептором на цих клітинах.
• Вплив на циркулюючі рецептори: після першої повної підшкірної дози середні сироваткові концентрації EGFR і MET суттєво знизилися та залишалися пригніченими протягом усього лікування при кожній досліджуваній дозі.
• Сироватковий альбумін: концентрація альбуміну знижується, що є фармакодинамічним ефектом інгібування MET, як правило, протягом перших 8 тижнів, а потім стабілізується на решту лікування.
• Гіалуронідаза в ін’єкції: підшкірна форма містить рекомбінантну людську гіалуронідазу (rHuPH20), яка діє локально й лише тимчасово, розщеплюючи гіалуронан у тканині під шкірою.

Фармакокінетика

• Всмоктування (підшкірне введення): середня біодоступність становить близько 67 %, медіана часу досягнення пікової концентрації — 3 дні. Рівноважний стан досягається приблизно до тижня 13. За схеми кожні 2 тижні найвища мінімальна концентрація (після четвертої щотижневої дози) становила 335 мкг/мл порівняно з 293 мкг/мл після внутрішньовенного введення, а мінімальна концентрація в рівноважному стані — 206 мкг/мл; це порівняння обґрунтувало перехід із внутрішньовенного на підшкірне введення. За схеми кожні 3 тижні відповідні мінімальні концентрації становили 438 мкг/мл (після третьої щотижневої дози) і 208 мкг/мл (рівноважний стан); за схеми кожні 4 тижні вони становили 350 мкг/мл (після четвертої щотижневої дози) і 131 мкг/мл.
• Розподіл: об’єм розподілу становить близько 5 л (у середньому 5,13 л), як і очікується для великого антитіла, що залишається переважно в кровотоці.
• Метаболізм: як і інші антитіла, амівантамаб, як очікується, розщеплюється до невеликих пептидів і амінокислот. Ниркова екскреція та метаболізм незміненого антитіла печінковими ферментами, імовірно, не є основними шляхами виведення.
• Виведення: кліренс становить близько 360 мл/добу, а кінцевий період напіввиведення — близько 11 днів (значення, отримані при внутрішньовенному введенні).
• Особливі групи пацієнтів: популяційні аналізи показали, що корекція дози не потрібна у пацієнтів літнього віку, при легкій або помірній нирковій недостатності та при легкій печінковій недостатності. Формальні дослідження при нирковій або печінковій недостатності не проводилися, а тяжка ниркова недостатність і помірна або тяжка печінкова недостатність не вивчалися.

Rybrevant (як внутрішньовенна, так і підшкірна форма) показаний дорослим із поширеним недрібноклітинним раком легені (НДРЛ):

• Перша лінія, делеції в екзоні 19 або мутації заміщення L858R в екзоні 21 EGFR: у комбінації з лазертинібом.
• Делеції в екзоні 19 або мутації заміщення L858R в екзоні 21 EGFR після неефективності попередньої терапії, що включала інгібітор тирозинкінази (ІТК) EGFR: у комбінації з карбоплатином і пеметрекседом.
• Перша лінія, активуючі мутації інсерції в екзоні 20 EGFR: у комбінації з карбоплатином і пеметрекседом.
• Активуючі мутації інсерції в екзоні 20 EGFR після неефективності терапії препаратами платини: у монотерапії.

Статус мутації EGFR має бути встановлений за допомогою валідованого тесту до початку лікування.

• Гіперчутливість до амівантамабу або до будь-якої з допоміжних речовин.

Висип, токсичність з боку нігтів та інфузійні реакції — найчастіші побічні ефекти. У 380 пацієнтів, які отримували внутрішньовенний амівантамаб у монотерапії після хіміотерапії препаратами платини, найчастішими реакціями були висип (76 %), інфузійні реакції (67 %), токсичність з боку нігтів (47 %), гіпоальбумінемія (31 %), набряк (26 %), втомлюваність (26 %), стоматит (24 %), нудота (23 %) та запор (23 %). До серйозних реакцій належали інтерстиціальне захворювання легень (1,3 %), інфузійні реакції (1,1 %) і висип (1,1 %). Три відсотки пацієнтів припинили лікування через побічні ефекти, найчастіше через інфузійні реакції (1,1 %), інтерстиціальне захворювання легень (0,5 %) і токсичність з боку нігтів (0,5 %). Наведені нижче групи частоти стосуються цього набору даних щодо монотерапії.

Дуже часті (≥1/10): гіпоальбумінемія, зниження апетиту, гіпокальціємія, запаморочення, діарея, стоматит, нудота, запор, блювання, підвищення аланінамінотрансферази, підвищення аспартатамінотрансферази, підвищення лужної фосфатази в крові, висип, токсичність з боку нігтів, сухість шкіри, свербіж, міалгія, набряк, втомлюваність, гарячка, інфузійна реакція (будь-який ступінь 67 %; ступінь 3 або 4 у 2 %).

Часті (≥1/100 до <1/10): гіпокаліємія, гіпомагніємія, порушення зору, ріст вій, інші порушення з боку очей, інтерстиціальне захворювання легень, біль у животі, геморой.

Нечасті (≥1/1 000 до <1/100): кератит, увеїт, токсичний епідермальний некроліз.

З лазертинібом (752 пацієнти, які отримували внутрішньовенну або підшкірну форму): найчастішими реакціями (≥20 %) були висип (87 %), токсичність з боку нігтів (67 %), гіпоальбумінемія (48 %), гепатотоксичність (43 %), стоматит (43 %), набряк (42 %), втомлюваність (35 %), парестезія (29 %), запор (26 %), діарея (26 %), сухість шкіри (25 %), зниження апетиту (24 %), нудота (24 %) та свербіж (23 %). Серед пацієнтів, які отримували підшкірну форму з лазертинібом, у 14 % виникли серйозні реакції, зокрема інтерстиціальне захворювання легень (4,2 %), венозна тромбоемболія (2,7 %), гепатотоксичність (2,1 %) і втомлюваність (1,5 %), а 7 % припинили лікування, найчастіше через інтерстиціальне захворювання легень (3,6 %) і висип (1,5 %). Реакції, пов’язані з введенням, виникли у 14 % пацієнтів, які отримували підшкірну форму, проти 63 % при внутрішньовенній, а венозні тромбоемболічні події — у 11 % проти 37 %.

З карбоплатином і пеметрекседом: SmPC містить дані щодо безпеки цих комбінацій у розділі 4.8; побічні ефекти двох хіміотерапевтичних препаратів перелічені в їхніх власних SmPC.

Серйозні реакції, на які слід звертати увагу: інфузійні реакції або реакції, пов’язані з введенням, інтерстиціальне захворювання легень або пневмоніт (повідомлялося про летальні випадки), венозна тромбоемболія при застосуванні з лазертинібом (повідомлялося про летальні випадки при внутрішньовенній формі), тяжкі шкірні реакції, зокрема токсичний епідермальний некроліз, і порушення з боку очей, такі як кератит та увеїт.

Дослідження лікарських взаємодій не проводилися. Оскільки амівантамаб є антитілом класу IgG1, він, імовірно, не виводиться переважно шляхом ниркової екскреції чи печінковими ферментами, тому варіації в активності ферментів, що метаболізують лікарські засоби, як очікується, не впливатимуть на його виведення. Завдяки високій афінності до унікального епітопу на EGFR і MET не очікується, що він змінює ферменти, які метаболізують лікарські засоби.

• Вакцини: клінічних даних про ефективність і безпеку вакцинації під час лікування немає. Живих і живих ослаблених вакцин слід уникати, поки пацієнт отримує амівантамаб.
• Лазертиніб: у дні, коли вводяться обидва препарати, амівантамаб вводять у будь-який час після лазертинібу. За цієї комбінації необхідна профілактична антикоагуляція (див. «Особливі застереження»); антагоністи вітаміну K для неї не рекомендуються.
• Карбоплатин і пеметрексед: амівантамаб вводять після них у такій послідовності: пеметрексед, карбоплатин, потім амівантамаб.
• Премедикація: антигістамінний засіб, жарознижувальний засіб і при першій дозі глюкокортикоїд призначають для зниження частоти інфузійних реакцій і реакцій, пов’язаних з введенням (див. «Застосування та дозування»).

Лікування розпочинає й контролює лікар, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Перед першою дозою статус мутації EGFR необхідно встановити в пухлинній тканині або плазмі за допомогою валідованого тесту; якщо тест плазми не виявляє мутації, слід дослідити пухлинну тканину, якщо її достатньо, оскільки тести плазми можуть давати хибнонегативні результати. Повторне тестування не потрібне, якщо статус відомий. Rybrevant вводить медичний працівник, який має доступ до відповідної медичної допомоги при інфузійних реакціях (внутрішньовенна форма) або реакціях, пов’язаних з введенням (підшкірна форма). Доза залежить від форми, схеми та маси тіла на початковому рівні (менше 80 кг або 80 кг і більше); вона не змінюється, коли маса тіла згодом змінюється. Лікування продовжують до прогресування захворювання або неприйнятної токсичності.

Підшкірна форма

Розчин для ін’єкцій Rybrevant (160 мг/мл) призначений лише для підшкірного застосування і не повинен вводитися внутрішньовенно.

• З лазертинібом або в монотерапії, кожні 4 тижні: менше 80 кг: 1 600 мг щотижня, 4 дози (тижні 1–4), потім 3 520 мг кожні 4 тижні з тижня 5. 80 кг і більше: 2 240 мг щотижня, 4 дози, потім 4 640 мг кожні 4 тижні з тижня 5.
• З лазертинібом або в монотерапії, кожні 2 тижні: менше 80 кг: 1 600 мг щотижня, 4 дози, потім 1 600 мг кожні 2 тижні з тижня 5. 80 кг і більше: 2 240 мг щотижня, 4 дози, потім 2 240 мг кожні 2 тижні з тижня 5.
• З карбоплатином і пеметрекседом, кожні 3 тижні: менше 80 кг: 1 600 мг на тижні 1 у день 1, потім 2 400 мг щотижня, 3 дози (тижні 2–4), і 2 400 мг кожні 3 тижні з тижня 7. 80 кг і більше: 2 240 мг на тижні 1 у день 1, потім 3 360 мг щотижня, 3 дози (тижні 2–4), і 3 360 мг кожні 3 тижні з тижня 7.
• Послідовність введення: при введенні лазертинібу в той самий день амівантамаб вводять у будь-який час після лазертинібу. З карбоплатином і пеметрекседом послідовність така: пеметрексед, карбоплатин, потім амівантамаб.
• Перехід: пацієнт, який отримує внутрішньовенну форму, може перейти на підшкірну з наступної запланованої дози, а пацієнт на підшкірній схемі кожні 2 тижні може перейти на схему кожні 4 тижні з наступної запланованої дози.
• Ін’єкція: необхідний об’єм уводять у підшкірну клітковину живота протягом приблизно 5 хвилин; інші ділянки тіла не вивчалися. Введення призупиняють або сповільнюють, якщо пацієнт відчуває біль, а якщо це не полегшує біль, залишок дози можна ввести в іншому місці з протилежного боку живота. Місця ін’єкцій чергують. Ін’єкції роблять в обхід татуювань, рубців, ділянок шкіри, які червоні, з синцями, болючі, щільні або з порушеною цілісністю, а також області в межах 5 см від пупка.

Внутрішньовенна форма

• З карбоплатином і пеметрекседом, кожні 3 тижні: менше 80 кг: 1 400 мг щотижня, 4 дози (тижні 1–4; 4 флакони по 350 мг/7 мл), потім 1 750 мг кожні 3 тижні з тижня 7 (5 флаконів). 80 кг і більше: 1 750 мг щотижня, 4 дози (5 флаконів), потім 2 100 мг кожні 3 тижні з тижня 7 (6 флаконів).
• У монотерапії або з лазертинібом, кожні 2 тижні: менше 80 кг: 1 050 мг щотижня, 4 дози (тижні 1–4; 3 флакони), потім 1 050 мг кожні 2 тижні з тижня 5. 80 кг і більше: 1 400 мг щотижня, 4 дози (4 флакони), потім 1 400 мг кожні 2 тижні з тижня 5.
• Розділення першої дози: на тижні 1 дозу ділять: 350 мг у день 1 і залишок у день 2. Тижні 2–4 — одноразові інфузії в день 1.
• Приготування та інфузія: концентрат розводять 5 % розчином глюкози або розчином натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) і вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії через лінійний фільтр, кожну дозу в пакеті об’ємом 250 мл. Перші інфузії починають повільно (25–50 мл/год на тижні 1, швидкість підвищують через 2 години за відсутності реакції), а швидкість поетапно збільшують у наступні тижні до максимуму 125 мл/год відповідно до таблиць швидкості інфузії в SmPC. Оскільки реакції часто виникають при першій дозі, інфузії на тижнях 1 і 2 проводять через периферичну вену; пізніше можна використовувати центральний венозний доступ. Першу дозу слід готувати якомога ближче до часу введення, щоб інфузію можна було завершити, навіть якщо виникне реакція.
• Послідовність введення: так само, як для підшкірної форми.

Премедикація та супровідні препарати

Премедикація знижує ризик інфузійних реакцій і реакцій, пов’язаних з введенням. Протиблювотні засоби призначають за потреби.

• Кожна доза: антигістамінний засіб (дифенгідрамін 25–50 мг або еквівалент) і жарознижувальний засіб (парацетамол 650–1 000 мг або еквівалент), кожен вводять внутрішньовенно за 15–30 хвилин або перорально за 30–60 хвилин до амівантамабу.
• Перша доза, підшкірна форма: також глюкокортикоїд — дексаметазон 20 мг або еквівалент — внутрішньовенно за 45–60 хвилин до введення або перорально не менше ніж за 60 хвилин до введення. При наступних дозах дексаметазон 10 мг або еквівалент необов’язковий (внутрішньовенно за 45–60 хвилин до введення, перорально за 60–90 хвилин до введення).
• Перші інфузії, внутрішньовенна форма: дексаметазон 8 мг перорально двічі на добу в кожен із двох днів перед першою інфузією. На тижні 1 у день 1 — дексаметазон 8 мг перорально за одну годину до інфузії, а також дексаметазон 20 мг або еквівалент внутрішньовенно за 60–120 хвилин до інфузії. На тижні 1 у день 2 — дексаметазон 10 мг або еквівалент внутрішньовенно за 45–60 хвилин до інфузії; при наступних дозах це необов’язково.
• Після реакції або тривалої перерви: глюкокортикоїд (дексаметазон 20 мг або еквівалент) призначають повторно при наступній дозі після будь-якої інфузійної реакції або реакції, пов’язаної з введенням, і відновлюють після тривалих перерв у введенні доз.

Корекція дози

• Загальне правило: введення переривають при побічних ефектах ступеня 3 або 4 до їх зменшення до ступеня 1 або нижче (або до початкового рівня). Після перерви на 7 днів або менше лікування відновлюють у поточній дозі; після довшої перерви — у зниженій дозі. При застосуванні з лазертинібом зміни дози самого лазертинібу визначаються SmPC лазертинібу.
• Етапи зниження дози, підшкірна форма (доза, при якій виникла реакція, потім доза після першої та другої перерви; після третьої лікування припиняють): 1 600 мг, 1 050 мг, 700 мг; 2 240 мг, 1 600 мг, 1 050 мг; 2 400 мг, 1 600 мг, 1 050 мг; 3 360 мг, 2 240 мг, 1 600 мг; 3 520 мг, 2 400 мг, 1 600 мг; 4 640 мг, 3 360 мг, 2 240 мг.
• Етапи зниження дози, внутрішньовенна форма (та сама схема): 1 050 мг, 700 мг, 350 мг; 1 400 мг, 1 050 мг, 700 мг; 1 750 мг, 1 400 мг, 1 050 мг; 2 100 мг, 1 750 мг, 1 400 мг.
• Інфузійні реакції або реакції, пов’язані з введенням: перервати при першій ознаці та призначити супровідні препарати (додатковий глюкокортикоїд, антигістамінний засіб, жарознижувальний засіб, протиблювотний засіб) за клінічними показаннями. При ступені 1–3 відновити після зникнення симптомів; внутрішньовенну інфузію відновлюють зі швидкістю 50 % від попередньої, яку можна знову підвищити за відсутності подальших симптомів. При повторній реакції ступеня 3 або реакції ступеня 4 (загрозливій для життя) відмінити остаточно.
• Венозна тромбоемболія з лазертинібом: при події з клінічною нестабільністю (наприклад, дихальною недостатністю або серцевою дисфункцією) призупинити обидва препарати до стабілізації стану пацієнта, потім відновити обидва в тій самій дозі. Якщо подія повторюється попри належну антикоагуляцію, відмінити амівантамаб; лазертиніб можна продовжувати в тій самій дозі.
• Реакції з боку шкіри та нігтів: при ступені 1–2 проводити підтримувальну терапію та розглянути зниження дози при стійкому висипі ступеня 2, що не покращився через 2 тижні. При ступені 3 проводити підтримувальну терапію, розглянути переривання лікування до покращення та відновити в зниженій дозі, коли реакція досягне ступеня 2 або нижче. При ступені 4 відмінити остаточно.
• Інтерстиціальне захворювання легень: призупинити при підозрі; відмінити остаточно при підтвердженні.

Особливі групи пацієнтів

• Літні пацієнти: корекція дози не потрібна.
• Ниркова недостатність: корекція не потрібна при легкому або помірному ступені. Тяжкий ступінь не вивчався, тому слід дотримуватися обережності та спостерігати за побічними ефектами.
• Печінкова недостатність: корекція не потрібна при легкому ступені. Помірний і тяжкий ступені не вивчалися, тому слід дотримуватися обережності та спостерігати за побічними ефектами.
• Діти та підлітки: значущого застосування амівантамабу для лікування НДРЛ у дітей немає.

Пропущена доза

• Підшкірно, кожні 4 або кожні 2 тижні: дозу, пропущену на тижнях 1–4, вводять протягом 24 годин; дозу, пропущену починаючи з тижня 5, вводять протягом 7 днів.
• Підшкірно, кожні 3 тижні: дозу, пропущену на тижнях 1–3, вводять протягом 24 годин; дозу, пропущену починаючи з тижня 4, вводять протягом 7 днів.
• Якщо підшкірну дозу не ввели в ці строки, її пропускають, а наступна доза вводиться за звичайною схемою.
• Внутрішньовенно: пропущену дозу вводять якомога швидше, а схему коригують, щоб зберегти інтервал лікування.

Простежуваність

Для забезпечення простежуваності біологічних лікарських засобів необхідно чітко фіксувати назву та номер серії препарату, що вводиться.

Інфузійні реакції та реакції, пов’язані з введенням

Реакції під час або після інфузії (внутрішньовенна форма) чи ін’єкції (підшкірна форма) виникають дуже часто. Інфузійні реакції виникли у 67 % пацієнтів, які отримували внутрішньовенний амівантамаб у монотерапії. При застосуванні з лазертинібом реакції, пов’язані з введенням, виникли у 63 % пацієнтів, які отримували внутрішньовенну форму, і у 14 % — підшкірну. Вони часто виникають при першій дозі, тому доза першого тижня розділяється на два дні, а ранні інфузії проводяться через периферичну вену. Заздалегідь вводять антигістамінний засіб, жарознижувальний засіб і при першій дозі глюкокортикоїд, а лікування проводять лише там, де доступна належна медична допомога. При першій ознаці реакції будь-якої тяжкості інфузію або ін’єкцію припиняють, призначають супровідні препарати та відновлюють введення після зникнення симптомів. Амівантамаб остаточно відміняють при реакції, загрозливій для життя (ступінь 4), або при повторній реакції ступеня 3.

Інтерстиціальне захворювання легень

Повідомлялося про інтерстиціальне захворювання легень (ІЗЛ) або ІЗЛ-подібні реакції, такі як пневмоніт, зокрема про летальні випадки. За пацієнтами спостерігають для виявлення симптомів, таких як задишка, кашель і гарячка. У разі появи симптомів лікування переривають на час обстеження та остаточно припиняють, якщо ІЗЛ підтверджено.

Венозна тромбоемболія з лазертинібом

Венозні тромбоемболічні події, зокрема тромбоз глибоких вен і тромбоемболія легеневої артерії, виникали у пацієнтів, які отримували амівантамаб з лазертинібом; летальні випадки спостерігалися при внутрішньовенній формі. Профілактичну антикоагуляцію проводять з початку лікування: або пероральним антикоагулянтом прямої дії, або низькомолекулярним гепарином. Антагоністи вітаміну K не рекомендуються. За пацієнтами спостерігають для виявлення ознак і симптомів венозної тромбоемболії, а події лікують антикоагуляцією за клінічними показаннями.

Реакції з боку шкіри та нігтів

Виникають висип (зокрема акнеформний дерматит), свербіж, сухість шкіри та виразки шкіри. Рекомендується профілактичний підхід: пероральні та місцеві антибіотики, некомедогенний зволожувальний засіб для обличчя і тіла (крім волосистої частини голови) та розчин хлоргексидину для миття рук і ніг. Пацієнтам слід обмежувати перебування на сонці під час лікування та протягом 2 місяців після нього; бажані захисний одяг і сонцезахисний засіб широкого спектра UVA/UVB. Токсичний епідермальний некроліз трапляється нечасто.

Порушення з боку очей

Кератит, увеїт, порушення зору та інші порушення з боку очей належать до перелічених побічних ефектів. Пацієнтам слід негайно повідомляти про нові або посилені симптоми з боку очей.

Вагітність, грудне вигодовування та фертильність

• Контрацепція: жінкам, які можуть завагітніти, слід використовувати ефективну контрацепцію під час лікування та протягом 3 місяців після останньої дози.
• Вагітність: даних у людей і досліджень репродукції на тваринах немає. Виходячи з механізму його дії та даних, отриманих у тварин з іншими інгібіторами EGFR і MET, амівантамаб може завдати шкоди плоду. Його не слід застосовувати під час вагітності, якщо тільки користь для жінки не перевищує ризик для плода.
• Грудне вигодовування: невідомо, чи проникає амівантамаб у грудне молоко. Людський IgG присутній у молоці в перші дні після пологів, тому ризик для немовляти в цей короткий період виключити не можна. Ухвалюють рішення, припинити грудне вигодовування чи припинити лікування або уникати його.
• Фертильність: даних у людей немає, а вплив на чоловічу та жіночу фертильність у тварин не оцінювався.

Допоміжні речовини

Кожен мл містить 0,6 мг полісорбату 80.

Вплив на здатність керувати транспортом

Rybrevant може чинити помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами, наприклад через запаморочення, втомлюваність або порушення зору. Пацієнтам із симптомами, пов’язаними з лікуванням, які впливають на концентрацію уваги та реакцію, зокрема пов’язаними із зором, не слід керувати транспортними засобами та працювати з механізмами, доки ефект не мине.

Флакони зберігати в холодильнику при температурі 2–8 °C в оригінальній упаковці для захисту від світла. Не заморожувати. Не порушувати холодовий ланцюг під час транспортування та зберігання аж до моменту приготування. Після розведення розчину для інфузії або набирання розчину для ін’єкції в шприц діють строки використання, наведені в розділі «Термін придатності».

• Нерозкриті флакони: 3 роки (350 мг/7 мл, концентрат для інфузій); 2 роки (розчин для ін’єкцій).
• Після розведення (інфузія): хімічна та фізична стабільність під час використання підтверджена протягом 10 годин при 15–25 °C при кімнатному освітленні.
• Підготовлений шприц (ін’єкція): до 24 годин при 2–8 °C, після чого до 24 годин при 15–30 °C.
• З мікробіологічної точки зору препарат слід використовувати негайно, якщо спосіб розведення або підготовки не виключає ризику мікробної контамінації; в іншому разі за час і умови зберігання під час використання відповідає користувач.

Лише за рецептом (Rx), за обмеженим рецептом лікаря (додаток II B): лікування розпочинає й контролює лікар, який має досвід застосування протипухлинних препаратів. Rybrevant вводить медичний працівник, у вигляді внутрішньовенної інфузії або підшкірної ін’єкції, за наявності поруч медичної допомоги на випадок реакцій, тому препарат постачається до лікарні або клініки, де його вводять, в умовах холодового ланцюга (2–8 °C, без заморожування, із захистом від світла).